•   ladafm » Місцеві новини » Отець Антоній (Борисевич). Аскет із Харпачки. ФОТО 
СІТКА МОВЛЕННЯ
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД

Отець Антоній (Борисевич). Аскет із Харпачки. ФОТО

Автор: Галина Данилівська, Радіо Ладижин
Отець Антоній (Борисевич). Аскет із Харпачки. ФОТО23 лютого перестало битися серце духовного світоча нашого краю батюшки Антонія із села Харпачки Гайсинського району. Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю отця Антонія, яке наші журналісти записали з ним у жовтні 2009 року.



ОТЕЦЬ АНТОНІЙ (БОРИСЕВИЧ). АСКЕТ ІЗ ХАРПАЧКИ.
44 роки тому православного священника Антонія (Борисевича ) направили у приход села Харпачки Гайсинського району. На той час місцева церква згоріла і отець Антоній мав разом із прихожанами відбудовувати храм. Насьогодні в Харпачці діє відбудована дерев’яна церква і завершується будівництво красивого кам’яного храму, спорудження якого о.Антоній замислив в день свого 80-ліття. Сьогодні йому вісімдесят сім років. З усіх-усюд до нього їдуть віряни: когось мучать каяття совісті, а когось задавнені хвороби... Хтось сподівається на благословіння перед початком великої справи у житті, а хтось просто почути мудрі істини священника, взяти участь у богослужінні. Чимало молодих пар вінчаються тут, у скромному дерев’яному храмі Харпачки, щоб згодом саме сюди принести новонародженого на таїнство хрещення. Авторитет і повага до о.Антонія в наших краях беззапереча. Односельці з гордістю кажуть, що за всі роки священник ніколи не зраджував їх села, навіть коли його відсилали відправляти служби в іншому храмі, квартирував він тільки у Харпачці. До нього люди ідуть зі своїми радощами і бідами. Якби у о.Антонія була хоч крихта амбіційності, він би легко виграв би вибори до якоїсь ради. Але о.Антоній до всіх земних скарбів байдужий. Ніколи в житті не мав і не має навіть власного кутка - тільки винаймає житло. Натомість усі пожертви і всі свої сили вкладає у виховання вірян і спорудження нового храму. Дізнавшись, що ми із газети, і приїхали поспілкуватися, отець Антоній перервав денний відпочинок і приділив час для бесіди.
Отець Антоній (Борисевич). Аскет із Харпачки. ФОТО

ПРО ЛЮБОВ ДО СЕЛА І ЛЮДЕЙ
- Ви вже 44 роки у Харпачці. Так люди сподобалися, чи місце?

- Знаєте, тут люди простіші, бідні, добрі такі... Не амбітні. Всяке село має свою особливість. Ярмолинці, Харпачка, Степашки, Кузьминці... Мене прислали сюди на дві неділі - тут церква згоріла... Сюди навіть дороги не було. Але люди... У них є доброта, простота, послушаніє. І це зріднило нас. А віра в Бога дає людині все: робить її доброю, робить її мудрою. Вона тоді витримує все, бо в житті багато є важкого. А віруюча людина зберігає себе в цілості, свою душу і мир у ній. Є люди багаті, які мають доволі всього, але не мають часу помолитися, не мають часу приділити увагу бідному, допомогти хворому. А людина віруюча і себе щадить, і іншим допомагає.

Знаєте, людина мусить бути аскетиком. Якщо людина веде неаскетичне життя, вона не відчуває інших, не має такого терпіння і любові. Якщо ж людина аскетик... Якщо прожила своє життя, спробувавши і біди, і нужди, і труда, і голоду, і холоду, то така людина більше відчуває інших. Усілякі невдачі,- це як школа. Бо якщо прожила людина в добрі, нічого не пережила, то нічого і не відчуває, нічому не навчиться.

Людина може не мати хліба, а мати багату душу...

- То те, що ми живемо у не дуже благополучній державі дає нам шанс стати більш аскетичними, більш мудрими, ...

- А що Україна? Ми не бідні люди! Ми БОГАТІ! Ми виховані в такому дусі, що усе переживаємо. Зараз добре жити. Дають пенсію хорошу. Є можливості для життя і праці. Ми на все БОГАТІ. Але люди слабкі у вірі трохи. Приміром, тварина наїлася і все, а людина без віри насититися не може, не знає, чого хоче.
Отець Антоній (Борисевич). Аскет із Харпачки. ФОТО

- Скільки б не було, усе мало, без Бога?

- Да. Безбожжя породжує все: убивства, інші страшні злодійства. Немає меж... Знаєте, до мене приходила одна людина, у неї така біда: має чотири магазини і - біда. Бізнес не процвітає, як вона хоче. Прийшла і запитує, що мені робити? А я відказав: звези увесь крам в один магазин і там роби сама і не буде ніякої біди. А нащо тобі чотири магазини? Бізнес не працює... А голова працює? У неї такі розбіжності, що готова сама себе згубити... А інша жінка прийшла - не багата, можна сказати бідна, - і вона всім задоволена. Якийсь соняшник на полі залишився не зібраним - вона його підібрала...І радіє, і задоволена...
Отець Антоній (Борисевич). Аскет із Харпачки. ФОТО

ЯКІ БАТЬКИ, ТАКІ І ДІТИ

- Скажіть, а як сьогодні молодим знайти свою дорогу до храму, до віри?

- Дорогенькі мої, безбожжя нас заразило в корені - від наших батьків. Приміром, принесли в церкву дитятко, яке без кінця кричить, не знати що з ним.. Хочу причастити, а воно не дається. Хто в тому винний? Мама. Вона була не спокійна, не мала кротості і смирення, не молилася... Дивилася по телевізору усілякі жахи. І що вона хотіла?

- Таїнство хрещення. Як священник ви про нього знаєте більше за звичайних людей...

- То є таїнство. Буває так що все здійснюється у вірі, у божестві. А те, що здійснюється у розкоші і без віри... За гроші ми не купимо нічого. Ми тільки користуємося тим білетом. Але найголовніший білет - у душі і в серці людини.

Багато чого залежить від батьків. Народжується дитятко - батьки дають їй свої риси, свою основу. Якщо мамка крала, будучи вагітною, то дитя має основу красти. Якщо дитя зародилося у п’яних батьків, то воно буде мати схильність до пиятики.


- А в людини є шанс змінитися, стати кращою за батьків?

-Господь не хоче смерті грішного, хоче, щоб всі спаслися. От я похвалив чоловіка (а він ходив просив горілки по людях). Наш обов’язок за нього молитися так само. Щоб Господь його прийняв, бо прийшов Він на землю не заради праведних, а заради порятунку грішників.

- До Хапрпачки завжди багато вірян приходять і приїжджають...

- Люди трохи вже навернулися до Бога. Бо більше гріха - більше хвороб. Знаєте, я буваю в лікарні, а доктор мені каже: "Не хворійте". А я йому відказую: "Якби хвороби не було, то і про Бога забули б. І не відчували б потреби комусь допомогти, щось віддати..."

- Вас усі поважають...

- Чого мене поважати? У мене просто життєва мудрість. Всі невдачі для мене козир. Для їх подолання треба було терпіння, сила волі, упорство. Якщо їх немає - ото велика біда. А випробування і болячки - не біда. Чомусь всі хочуть, щоб було добре... Нє-є, дорогенькі.
Я колись заходив до одного чоловіка у хату. А він мене застеріг, щоб я не заходив, бо всі хворі на грип. А я йому: "Слава Богу!" Помітив я, що чоловіку не сподобалися ці слова. Тоді заходжу до хати і кажу: "Ви незадоволені моїми словами... Але ж усе у Славі Божій. Людина, коли хворіє, вона припиняє погані справи, вона більше здоров’я цінує. Згадує про Бога і навертається до Нього. Бог зла нам не хоче. Бог хоче, щоб ми всі жили в істині. А істина - це Закон для всіх прийнятний і не підлягаючий виправленню.
Отець Антоній (Борисевич). Аскет із Харпачки. ФОТО

ПРО ІСТИНУ

- Істина. Якось мені довелося зустрічатися з одним учителем. Сидів я на автобусній зупинці. Прийшов чоловік і каже: "Ми йдемо до істини". А я йому: "А що таке істина?"

Він думав, що я йому про Закон Божий буду казати. А я кажу, що істина, це Закон для усякого прийнятний. Віруюча людина, чи не віруюча...Молодий чи старий, багатий чи бідний...
От сектанти, приміром, які часто бувають у лікарні, приносили до мене брошурку таку - "Плоди істини". Я запитав: "А що таке істина?" Вони мені цитують Христа: "Я є і путь і істина". Відказав я: -"Христос казав істину, а ви істини не кажете. Бо ви кажете такі слова, які не прийнятні навіть для мене. Чому? Тому що ви викидаєте ікони і Розп’яття, щоб їх не було в хаті. Але ж ваш портрет на стінах висить, вашої сім’ї, якісь картини... А Спасителя - ні. Вже для мене це неприйнятно. Після недовгої розмови став проситися до мене в гості цей проповідник. А які в мене гості? Де я, там і гості.

Скільки у нас буває різних законів, є Конституція... Їх змінюють та змінюють. Але Закон один даний Богом для всього світу. Один і для всіх прийнятний. А хто і його не приймає - дуже помиляються. Бо такої віри, як наша християнська, такої віри немає ніде у світі. Навіть у Єрусалимі небесний вогонь являється як свідчення, що християнська віра є свята і праведна. У мене також є свічки із Єрусалима. На престолі лежать і я християнинам любєзним, душевним - даю по тій свічці, коли проводжаю у загробне життя.
Отець Антоній (Борисевич). Аскет із Харпачки. ФОТО

ПРО НОВУ ЦЕРКВУ

- Сьогодні в Харпачці виріс новий храм. Біла цегла, синій купол із золотими зорями... Красивий храм!

-А з мене жартували... Коли виповнилося 80 років, справляв я обід. Чоловік сто п’ятдесят на ньому було. І були там люди, котрі наділяли землю на церкву. І от ми сіли за стіл, почитали молитви, почали обідати...Виступають гості, хтось хвалить мене, інший добре слово каже... А один начальник із району висупає і каже, мовляв, бачите, старик, вісімдесят років, не має своєї ні хати, ні машини, не має нічого, а думає церкву будувати... От він сказав - і все. А мені вже на сьогодні 88-й, нічого як не мав, так і не маю, а церква стоїть! Завдяки ладижинським людям, директорам, котрі мені допомогли... Не мені, а Богові принесли жертву. І Ладижинський народ багато для храму поміг. Анатолій Смажелюк, Ян Янович, Грицина, Євгеній Кузьмич, Павлєнко, Панкратьєв. Так шо, дай їм Боже, усім здоров’я. Хворіють люди в Ладижині, і я за них молюся.
А храм буде пам’ятником,що ми у цей час жили на землі... Вже треба скоро відходити, бо роки своє беруть.
Отець Антоній (Борисевич). Аскет із Харпачки. ФОТО

ПРО ДАР ПРОВИДЦЯ

- Люди кажуть, що Ви бачите більше за інших. Маєте дар такий...

- Кожна людина має свої риси. Є така думка, що око людське - це вікно. Ви - це будиночок, а око показує, який там у вас порядок є. По блуднику видно, що блудить, хто п’є горілку - видно, що п’є, а хто скромний і богобоязнєнний чоловік - і це видно. Не сховаєш. Хто має Бога в серці читає по рисах, по очах, по фізіономії, - по всьому він бачить людину. З Богом треба жити, щоб хазяїном у серці був Господь. Тоді буде Царство Небесне на землі, як на небі.
Отець Антоній (Борисевич). Аскет із Харпачки. ФОТО

ВІНЧАННЯ - БОЖЕ БЛАГОСЛОВІННЯ

- До Вас часто приходять вінчатися. Хтось по вірі, а хтось по моді... Дуже модно стало нині вінчатися. Але часто після вінчання люди розлучаються...

- Це залежить не від Бога, а від двох людей. Бо творячи родину, вони не мають думки, щоб життя вести благочестиве. Сходяться по любові плотській, а любові Божої, святої, у них немає, тому і розлучаються...

-У людей старшого покоління, які одружувалися в ті, як Ви кажете, безбожні часи, і які живуть не вінчані, виникає питання, чи треба вінчатися після багатьох років шлюбу?

- Обов’язково треба Боже благословіння прийняти. Обов’язково, щоб було благословіння на подружнє життя. Перед вінчанням треба сповідатися, розкаятися у всіх своїх гріхах, справах нехороших, причаститися, а потім повінчатися і жити благорозумно, побожно...

У мене були такі люди... Чоловікові років 60, дружині його на зоп’ять років менше... Діти дорослі, онуки вже були. Вони були не вінчані, а чоловік був і не хрещений. І я його похрестив, а потім і їх повінчав. Все вони узаконили. А потім вони мені дякуючи казали, що стали немов інші люди. І життя стало іншим...
Отець Антоній (Борисевич). Аскет із Харпачки. ФОТО

ПРО СПОВІДІ

Коли людина сповідається... Вона согрішила перед Богом, - вкрала, засудила чи убила дитятко - це її гріх страшний. Людина сама знає, Що вона зробила, вона просить пробачення у Бога, я тільки свідок цього каяття.
Один у мене чоловік був, Олександр. Підполковник. Дружина Євдокія. Давно це було. Їхали вони на роботу у Німеччину. І мама дружини благословила їх хрестиком: зняла його із себе і благословила у далеку дорогу.

...Жінка зашила хрестик собі у пальто, бо часи були безбожні, дружина військового не могла носити відкрито хрестика. А коли зносилася одежина, вона хрестик дістала і нагадала чоловікові про благословіння мами. А він засміявся та й викинув геть хрестик. Невдовзі Олександра почала совість мучити, хрестик нагадував про вчинок. Так нагадував, що чоловік місця собі не знаходив. І от приходить він до мене із дружиною, вона розповіла, як усе було. Я пообіцяв хрестик цей "вийняти". Кажу йому: "Будеш робити все, як скажу, можливо Бог і дозволить витягнути хрестик". І от вони прийшли із дружиною у Вербну неділю сповідатися і хрестик "виймати". У церкві - до ста людей було. Усіх бажаючих я сповідав, а тоді прийшла черга до Олександра. Підвів я його до Розп’яття Спасителя і кажу: "Олександре, бий поклони!" Він виконав. Тоді я йому: "Обіймай Розп’яття!" Він - обняв. Я знову: "Поцілуй!". Поцілував. Кажу: "Обертайся до народу, говори, що ти зробив... Кажи людям, щоб такого не коїли...Розказуй людям, які ти маєш муки і угризіння совісті". Усе він розповів. А я йому знову: "Проси людей, щоб за тебе помолилися." Він виконав і це. Тоді підійшов він, поцілував Хрест,Євангеліє... Я його перехрестив, помилував. Став він збоку, а я пішов причащати людей. Причастив усіх. А потім і Олександра. Після була спільна молитва подяки за причастя. Тоді я запитав: "Олександре, дорогий, як хрестик твій?" А він відповів: "Вільний! Я уже вільний". І від тих пір ні його, ні його дружини я не бачив. От така історія, такий хрестик...


ЯК о.АНТОНІЙ У ПЕКЛІ ПОБУВАВ

- Я був у пеклі... Ви знаєте, що таке пекло?
- У кожного воно своє. Але розкажіть...
- Так, розкажу. Бо мені уже 88-й рік. Я можу раптово померти. І те, що я бачив, не маю права приховати. Як я те все побачив, не можу сказати, не мого розуму то є. Сновидіння... Я бачу Всесвіт і у Всесвіті - як гарбуз - Земля. Наша планета, сіро-зелена така. І побачив я вхід. Як опинився всередині - не знаю. Входжу, а там тьма-тьмуща душ. Факели горять, великий мазутний факел у вигляді сонця...І щось швидко бігає, як мухи. Думаю, що ж це таке?

А зі мною іде якийсь дух і каже: "Це душі людські". А я думаю, куди ж вони так біжать-летять? Чую відповідь: на роботу. Подумав я про те, що коли б і сам сюди потрапив, що б тут робив? На це відповідь: "Для тебе ще роботи тут немає".

Земля під ногами чорна, як смола, м’яка, як глина. Одну ногу витягну, іншу не можу. Важко йти. Хочу стати, а мені кажуть: не ставай, тут не можна! Там, при виході є місце, де можна зупинитись. Шматочок такої справжньбої землі. Дійшов я до того місця, став... Такий змучений, такий стомлений... А той, хто супроводжував каже, щоб ішов я далі. Далі - диявольський тартар. Там рейки поперек, а молодь там у такому одязі, як сьогодні, в’ється по тих рейках. Почали вони мене лоскотати... Хочу перехреститися, а вони не дають... Як я пройшов те все? Не знаю. Йду далі. Бачу справа темну сіро-зелену стіну, а зліва - двоє дверей. І вийшов той, хто мене супроводжував, юнак років шіснадцяти. Відчинив двері й каже: "Дивись!"
І бачу я великий зал, чорні парти, за ними - багато священнослужителів усяких. В мантіях, в рясах, але без хрестів. Чогось чекають. А зліва у залі - величезне дзеркало, а перед ним стоїть у вигляді архирея але без панагії чоловік років сорока п’яти і красується у те дзеркало. Вдень і вночі не має спокою. Подивився я на те все і прокинувся із таким страхом, із таким трепетом, що довго не міг знайти спокою! І так як я служитель, молився і молюся Богу... І не можу того втаїти. Бо Господь може мене запитати: "Я ж тобі показав, а ти не розповів!" І я кажу: "Господи, прости їм! Там начеб-то сидять ті, хто без підготовки веде службу, п’яниці там сидять і негідники всякі. Ось так мені показали...

У видіннях був я у Єрусалимі, бачив Христа...Голгофу, Гефсиманський сад... Якось я був хворий. Важко так заслаб...І сниться мені, що я іду в небо. І стоять по узбіччю лікувальні корпуси. Під хрестами, не з каменю, а з чистого золота. До половини дороги я діййшов, озирнувся, а за мною чоловік. В руках такий піднос. Приклав він до мене цей піднос і викликав усі хворі внутрішні органи. Потім - увімкнув дзеркальну воду, і вона, падаючи фонтаном, промила усі хворі органи. Хвилин п’ятнадцять промивав. А потім таким самим повелінням повернув органи на місце. Прокинувся я здоровим. І запам’ятав день: 20 грудня 2002 року.

- Диво!
- Слава Богу за все...Бог милостивий!


ПРО СПРАВИ ЗЕМНІ

- Це ваші півники біля паркану були? Маєте господарство?

- Маю півників, курочок. Збив сарай. Це не моя хата. Було мені 76 років, як прооперували адемому. Василь Даценко, є такий хороший лікар у Вінниці. Як спеціаліст хороший, і як людина... Ось він мене прооперував, а в мене не було хати. Своєї не мав, а хорошому господарю какий квартирант не потрібний... Квартирував то в однієї бабки старенької, то в іншої...

А до цієї хатини мене привело ось що. Хотів я поряд купити хатку за сто вісімдесят доларів, та поки гроші збирав, мене випередили. От якось іду селом і думаю про те, де ж я маю жити. А хтось зверху мені каже: "Ти будеш жити, де Маруняки живуть". А в цій хатині жила мама і син. Не старі ще, синові років сорок-сорок п’ять. Після того поїхав я у справах на Хмельниччину. А по приїзді ще в Гайсині запитую, що нового у Харпачці? І почув страшну новину: померли Маруняки, мама із сином в одну ніч... Поки я приїхав, їх і похоронили. А через якийсь час приїхала їхня родичка із Гайсина і каже: "Живіть тут, будьте за сторожа..." То я вже тут осів і до цієї пори... І добре, і недобре - всяке буває. Раніше господарства не тримав, але якщо іще живу, то вирішив, нехай буде курочка, собака, котик... А хату нову нащо будувати?


- Зате ви два храми побудували...

- Я все життя будую.

- Кажуть, Ви в молодості дороги будувати. Бруківку мостили?

- Я практик в будівництві. Не потрібно мені ніякого апарату, три візирки, дві лінійки і можу будь-що побудувати. І дороги я будував... Життя всього навчило.

- А чого Ви пішли у священники, якщо були будівельником?

- Із юності божество люблю...Церкву, Бога. Тяжко я жив, вкрай бідно. Але ж при церкві виріс, любив і служити, і співати. От по вірі і покликання таке прийшло. Пішов служити, і служу до цього часу.

- І дай вам Бог служити ще довго, бо людям це потрібно.

- Ну це вже я не обіцяю... Роки вже знаєте...Доживаю я вже.

- А учень у Вас свій є?

- Вже єпископ! Пантелімон. Я був у нього наставником. Він у Києві, в Митрополії працює. Інший в монастирі, в Почаєві, а той - у Києві...

ПРО СЛУЖИТЕЛІВ

-Священство, це тернистий путь. Декотрі соблазняються. Машина, будинок, розкоші. Прийшов до мене один священник, молодий, тільки із семінарії. Дали йому парафію, приходитьі скаржиться... Каже, що важко, каже, що біда. А я йому: як є біда, то є робота. Бо за добро треба відповідати, а як біда - треба трудитися у славу Божу. В церкві працювати, людей вчити хорошого. Не тільки те, що їсти-пити можна-не можна. Духовності. Да. Хто зі служителів хоче тільки добре жити, буде мати більше гріхів, як у простенького чоловіка. Бути священником - відповідальна справа. Церква - це Христовий корабель, який мусимо вести...
*****
Нашу розмову перервав дзвінок. У аскетичній оселі о.Антонія виявився звичайний телефон, у слухавці голос кликав священника. І він, як завжди, уже готовий був служити. У свої вісімдесят сім о.Антоній має ясний розум, добру пам’ять, розмовляє німецькою і польською. Встає о 5-ій, а пообіді, після служби у храмі - має безліч справ.
Замість слів прощання о. Антоній хрестить нас і шепче слова благословіння. А потім іще:
- Кожному зичу, і вам того зичу...Читайте молитви. Ранкову і вечірню. Бо віра, молитви - це духовні вітаміни. Бо як душа болить, це гірше, аніж як болить тіло. Багато хто вірить, але не молиться. Молитву можна порівняти ще із електроенергією. Як лампочка зв’язана через дроти із електростанцією, так і людина через молитву - із Богом. Якщо господар у душі і серці Бог, то людина завжди буде здорова, БОГАТА завжди ДОБРА...

 (голосів: 0)
Переглядів: 2281



В соцмережах


Календар
«    Жовтень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
Статистика
Яндекс.Метрика
Наші партнери
Ефірне телебачення та радіомовлення в Україні